• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Бібліотечні видання

2016

"Читання для душі і розуму"

(рекомендаційний список літератури для дітей старшого шкільного віку)

Бачинський А.140 децибелів тиші.- .-2015.: Видавництво Старого лева.-128с.

В автомобільній аварії юний музикант Сергій втрачає не тільки батьків, сестричку, але й слух. Він мусить навчитися по-новому спілкуватися з ровесниками в інтернаті, подолати зневіру і відчай, аби важка втрата не вбила в ньому повністю бажання жити. А також – вирватися зі злочинного кола і врятувати названу сестру від лиха..."140 децибелів тиші" Андрія Бачинського - "Дитяча книга року ВВС" у 2015 році.

Матiяш Д. Марта з вулиці Святого Миколая.-2015.: Видавництво Старого лева.-240с.

Повість Дзвінки Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая» адресована підліткам. Це історія дорослішання дівчинки, яка мріє стати художницею, становлення її як особистості. Це оповідь про життя її рідних і друзів, про творчість і натхнення, живопис і музику, любов і втрату. І про народження нового життя…

Лущевська Оксана. Інший дім.-2013.: Видавництво Старого лева.-128 с.

Коли насправді починається кінець світу? Коли про це без кінця торочать у новинах, чи коли така рідна і тепла мама переїжджає до Америки і знаходить собі там інший дім? Арчі та Полька знають, як важко жити з батьком, якому до всього байдуже, як важко вперше закохатися і не мати з ким про це поговорити, як складно пізнавати себе, коли поряд немає щирого порадника... Проте одного разу вони розуміють, що світ, у якому є місце щирості та любові, може похитнутись, але ніколи не зникне.

Сайко Оксана. Кавярня на розі.- 2013.- 176с.

Кав’ярня на розі – чудове місце для зустрічей з найнесподіванішими людьми. Лідці, котра готується до вступу на економічний і підпрацьовує там кельнеркою, пощастило познайомитися з колекціонером забутих книжок. І це змінило життя обох: хтось зумів повернути собі давно втраченийсенс існування, а хтось зрозумів, чому не варто втілювати чужих мрій.

Сайко Оксана. Новенька та інші історії.-2012,-192 с.

13-річним героям оповідань Оксани Сайко доводиться – може, вперше в житті і часто в драматичних ситуаціях – зробити рішучий вибір на користь або добра, або зла. Так вони пізнають людей і пізнають себе. Які методи годяться в боротьбі за перемогу на конкурсі краси? Що робити, коли товариш в біді – бігти за дорослими чи намагатися рятувати самому? Чим «віддячити» не надто доброзичливому учителеві – осудом, а чи співчуттям?..

Мензатюк Зірка. Як я руйнувала імперію.-2014.-272 с.

«Як я руйнувала імперію» - перша українська повість для підлітків про останні роки радянської імперії. Як жили радянські люди? Як ганялися за дефіцитними товарами? Кого боялися? І чого прагнули?Герої повісті – підлітки, що дружать, сваряться, хуліганять, часом навіть вдаються до чарів, а при тому опиняються в вирі суспільних змін. Читач зрозуміє, чому були неминучими й наступні потрясіння, що їх зазнала Україна. Чому розвалився Радянський Союз? І – найголовніше - хто його розвалив?
Автор повісті Зірка Мензатюк – лауреат премії імені Лесі Українки, чиї книги стали бестселерами в українській дитячій та підлітковій літературі останнього десятиліття.

Нагороди:

2014 - лідер літа за версією «Книжка року’2014» (номінація «Дитяче свято»).

Таунсенд Сью. Таємний щоденник Адріана Моула.-2013.-240 с.

Тринадцятирічний Адріан Моул має стільки гризот, що ровесникам і не снилося. Вугрі, проблеми зі здоров’ям, складні стосунки між батьками, неприйняття його поезії — і то ще далеко не все. Читай про все це (і не тільки це) у його таємному щоденнику.

2015

Про Василя Симоненка розкажуть книги, рекомендовані в покажчику "Чорні від страждання мої ночі" (у вкладенні)

Надзвичайно цікаві матеріали про Миколу Магеру дивись у вкладенні (внизу сторінки)

Дивовижні мандри світом Лесі Воронини

«Прибулець з Країни нямликів», «Хлюсь та інші», «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9», «Таємниця Пурпурової планети» та інші — книжки дитячої письменниці сучасності Лесі Ворониної відрізняються своєю універсальністю, їх можна читати у будь-якому віці й щоразу відкривати для себе щось нове. Вони не пласкі й одновимірні, а «багатоступеневі», як ракета, що злітає вище й вище.

Народилась Леся Воронина (справжнє ім’я — Олена Анастасівна Вороніна) 21 березня 1955 року в м. Києві. Росла допитливою й кмітливою дитиною. Дуже рано почала складати різні фантастично-гумористично-таємничі історії, а також лякачки, які виконувала під час тихої години у садочку, а згодом під час перебування в літніх піонерських таборах. Людина, яка вміє розповідати захопливі історії, як відомо, цінується у будь-якому колективі.

Отож, усвідомивши, що володіє талантом оповідача, вступила на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Паралельно з навчанням працювала на різних роботах, які змінювала щороку. Попрацювала кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах. Багато часу приділяла для прочитання Кастанеди, Ауро Біндо Кгхоша та іншої ізотеричної літератури, що в буремні 70-80 рр. практикувалося у середовищі інтеліґенції.

Але найголовнішим були мандри автостопом — до Карпат, у Крим, а також потягом до Польщі. Знайомство з польською культурою, театром, літературою, графікою вразило. Брала інтерв’ю у Станіслава Лема у нього вдома у Кракові, спілкувалася з Тадеушем Ружевичем, дивилася його вистави у вроцлавському Новому театрі. Читала багато самвидавівських книжок і сама почала писати.

Перші казки написала для сина Євгена, щоб якось укоськати неспокійну дитину. Подала до видавництва «Веселка», звідки прийшла рецензія, де письменницю звинувачували у тому, що неї «звірі кращі за людей». Це дало їй привід замислитися над власними прихованими комплексами… З 1987 до 1991 року працювала в журналі «Україна», коли в 1991 р. з’явився «Соняшник» — дитячий альтернативний (незаідеологізований) журнал, з радістю прийняла запрошення працювати в ньому літературним редактором.Через рік таємним голосуванням Лесю Воронину обрали головним редактором. Працювати було дуже цікаво й весело. Редакція була творчою лабораторією, куди приходили молоді геніальні художники й письменники. Часто, коли не було цікавих матеріалів, писала сама в усіх жанрах, тобто довелося стати універсалом. Жовтень 1994 р.–березень 1995 р. на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського Інституту Українських студій їде до Едмонтону, де бере участь у підготовці освітнього проекту «Нова» для двомовних, україно-англійських шкіл провінції Альберта. Письменниця є членом Спілки письменників України та Асоціації Українських письменників. Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна. Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та ін.). З 1997 року паралельно з роботою у журналі «Соняшник» працює коментатором у Національній радіокомпанії України. Автор і ведуча культурологічних програм «Українська культура сьогодні і завжди», «Мандрівець», «Відлуння тисячоліть».Основна тема передач — сучасний стан української мови та культури. У бесідах з визначними представниками літератури, мистецтва, науки автор намагається розкрити причини духовного занепаду, асиміляції, низької національної свідомості багатьох наших співвітчизників і, водночас, знайомить слухачів з людьми високого духу, тими хто творить майбутнє України.

Лауреат:
2004 р. — Всеукраїнської акції «Книжка року» (книжка «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру»);
2005 р. — Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова» (книжка «Таємниця Пурпурової планети»);
2006 р. — Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» (книжка «Таємне товариство боягузів або засіб від переляку № 9»);
2008 р. — конкурсу «Книжка року Бі-бі-сі» (книжка «Нямлик і балакуча квіточка»).

У 2009 р. Леся Воронина стала володарем першої премії VІ Московського міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у номінації «Книга для дітей та юнацтва» за книжку «Сни Ганса-Християна» і гран-прі Національного конкурсу «Краща книга України-2009» за книжку «Сни Ганса Християна». Цього ж року письменниця посіла ІІ місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» за книжку «Сни Ганса Християна». У 2010 р. — дипломант Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова» 2010 року (книжка «У пошуках Оґопоґо»).

Воронина, Леся. Нямлик і Балакуча Квіточка [Текст] : оповідання / Воронина, Леся ; худож. К. Білетіна. — К. : Грані-Т, 2010. — 143 с. : ілюстр. — (Сучасна дитяча проза).

Ви вже, мабуть, знайомі з нямликами — маленькими кумедними чоловічками, які живуть у стіні Олянчиного будинку і понад усе на світі полюбляють манну кашу. Це ж про них написаласвою дивовижну книжку «Прибулець з Країни нямликів» відома дитяча письменницяЛеся Воронина! Про них — і продівчинку Олянку, яка з ними не лише познайомилась, але й подружилися, іпережила чимало карколомних і дуже веселих пригод.

А в цій книжці пригоди тривають. Разом із Олянкоюі нямликом Буциком ви:

– побуваєте на... Святі Великої Ложки,

– приборкаєте... Привида Здичавілого Сантехніка,

– пригостите добродійним морозивом...найсправжнісіньких піратів,

– нагодуєте Гладкого Блукальчика... рюкзаком.

І ні слова про Балакучу Квіточку —ви все пронеї дізнаєтеся самі!

Вороніна, Леся. Прибулець з Країни нямликів [Текст] / Вороніна, Леся ; худож. К. Білетіна. — К. : Грані-Т, 2007. — 127 с. : ілюстр. — (Сучасна дитяча проза)

Ви вірите в те, що манна каша може робити дива? Мабуть ні!

А от дівчинка Олянка переконалась у цьому, познайомившись із кумедним чоловічком на ім’я Буцик, який полюбляє Чарівну Страву та вміє чаклувати. Він і його родичі можуть оживляти іграшки, літати, перетворюватися на…На Олянку та на її нових чарівних друзів чекає безліч незвичайних пригод.

Та Ви самі дізнаєтеся про все це, прочитавши цю чудову книгу.

Воронина, Леся. Про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука [Текст] : оповідання / Воронина, Леся ; худож. Н. Клочкова. — К. : Грані-Т, 2010. — 126 с. : ілюстр. — (Життя видатних дітей).

Відома дитяча письменниця вибрала свою «п'ятірку» улюблених героїв, дитинство яких залишається для неї таємничим і навіть оповитим романтичним серпанком. В книжці в невибагливій формі описані дитячі роки геніальних людей. Адже, щоби стати відомою особистістю, слід сумлінно розкривати свій талант та рішучу волю вже в юному віці.

Француженка Жорж Санд, поляк Фредерік Шопен, індієць Махатма Ганді, китаєць Лі Суй Лунґ (більше відомий як Брюс Лі), українець Іван Миколайчук — усі вони в дитинстві мали чудові «з'яви», після яких утвердились у тому, ким і яким треба бути.

Воронина, Леся. Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру [Текст] : дит. детектив / Воронина, Леся ; худож. К. Білетіна. — 3-є вид. ; Нова ред. — Вінниця : Тезис, 2004. — 189 с. : ілюстр. — (Пригодницька бібліотека).

До нової книжки Лесі Ворониної увійшли детективні повісті: «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях» і «Таємниця золотого кенгуру». Герой цих повістей — нездоланний Суперагент 000 Гриць Мамай — розплутує найзагадковіші злочини, перемагає найпідступніших ворогів і рятує світ від неминучої загибелі, викривши міжнародну терористку бабусю-ніндзя.

Книжка зацікавить не лише дітей, а й їхніх батьків, бабусь та дідусів, адже вона сповнена блискучого гумору та іронії.

Воронина, Леся. Суперагент 000. Нові пригоди [Текст] : дит. детектив / Воронина, Леся ; худож. О. Петренко-Заневський. — К. : Соняшник, 2000. — 173 с. : ілюстр. — (Спеціальний випуск журнала «Соняшник»).

До нової книжки Лесі Ворониної увійшли детективні повісті: «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях» і «Таємниця золотого кенгуру». Герой цих повістей — нездоланний Суперагент 000 Гриць Мамай — розплутує найзагадковіші злочини, перемагає найпідступніших ворогів і рятує світ від неминучої загибелі, викривши міжнародну терористку бабусю-ніндзя.

Воронина, Леся. Таємне товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9 [Текст] : пригод. повість / Воронина, Леся ; мал. С. Храпова. — Вінниця : Теза : Соняшник, 2006. — 121 с. : ілюстр. — (Пригодницька бібліотека).

Чи доводилося тобі потрапляти у дивні, незрозумілі, а то й небезпечні обставини? Невже ти ніколи й нічого в світі не боявся? А якщо одного чудового ранку ти прокинешся й помітиш, що довкола відбуваються фантастичні події? Часом обставини змушують навіть дуже несміливих людей сторчголов кидатися назустріч небезпеці Ось ти біжиш знайомою вулицею і раптом провалюєшся крізь люк у секретний штаб Таємного Товариства Боягузів. Твоя рідна бабуся винаходить часоліт, а Землю от-от мають захопити підступні космічні прибульці, які заразили більшість людей вірусом страху. Порятунок людства залежить тільки від тебе! Головне — вміти здолати свій страх. От тільки зумій у слушну мить скористатися ЗАСОБОМ ВІД ПЕРЕЛЯКУ № 9!

Воронина, Леся. Таємниця пурпурової планети [Текст] : фантаст. повість / Воронина, Леся ; худож. К. Білетіна. — Вінниця : Теза : Соняшник, 2005. — 172 с. : ілюстр. — (Пригодницька бібліотека).

Чи бували ви на Міжгалактичному фестивалі смугастих равликів? А може, вам доводилося грати у гру «хто впіймає скаженого кльоцика»? А рятувати летючих жабок від підступних подвійних барабульок? А ви б хотіли за допомогою вогняної кульки потрапити на Пурпурову планету й врятувати космічного мандрівника Люма? Якщо вам цікаво взяти участь в усіх цих неймовірних і дуже небезпечних (але шалено веселих) пригодах, радимо негайно прочитати нову книжку Лесі Ворониної «Таємниця Пурпурової планети»!

Воронина, Леся. Хлюсь та інші [Текст] : оповідання / Воронина, Леся ; худож. К. Штанко. — К. : Грані-Т, 2010. — 55 с. : ілюстр.

Світ, у якому ти живеш, незвичайний! Озирнись навколо-скрізь і всюди сновигають кумедні чарівні істоти. У воді з бульбашками опиняється зеленкуватий опецькуватий водяник на ім'я Хлюсь. А білі жаби насправді — прибульці з іншої планети, які сплять головою донизу, щоб зберегти вічну молодість. Чи варто згадувати про домашніх улюбленців, адже вони здаються такими звичайними... Насправді, серед них зустрічаються коти-вегетаріанці, папуги-феномени й інші кмітливі звірятка. Створила їх чудова дитяча письменниця Леся Воронина, а на власні очі їх бачила й зобразила талановита художниця Катерина Штанко.

Придивись уважніше — може, й до тебе зі сторінок цієї книги посміхнеться хтось кумедний.

Література про життя і творчість

Гаврош О. Леся Воронина: «Мрію, щоб усі крокодили раптом полетіли у космос»: відома дитяча письменниця розповіла «УМ» про казкових чудовиськ «міщан», мрію стати Аркадієм Райкіним, уроки карате та досвід написання коміксів / О. Гаврош // Україна молода. – 2009. – 8 квітня. – С. 8-9.

Іваненко Л. Презентація книжки Лесі Ворониної "Прибулець з країни Нямликів" / Л. Іваненко // Дивослово. - 2012. - №10. - С. 24-27.

Короненко С. Так багато чудових дітей – звідки ж стільки дорослих крокодилів?: головний редактор популярного дитячого журналу «Соняшник» Леся Воронина про літературу для наймолодших і не тільки / С. Короненко // Книжковий огляд. – 2004. - №1-2. – С. 45-57.

Лелик М. Леся Воронина. «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку №9»: [про книгу Лесі Ворониної, що перемогла в номінації «Дитяче свято» у VIII Всеукраїнському рейтингу «Книжка року»] / М. Лелик // Сто талантів. – 2009. - №4. – С. 23.

Леся Вороніна: [біогр. довід.] // Сучасні письменники України: біобібліографічний довідник / Національна спілка письменників України; упоряд. А. І. Гай; ред. О. Кирило. - Уточнений і доп. - Біла Церква: Київське обласне творче об’єднання "Культура: Буква, 2012. – С. 75.

Малицька Н. Андерсен для дітей: Леся Воронина переказала дорослі історії датського казкаря / Н. Малицька // Україна молода. – 2009. – 27 травня. – С. 11.

Поклад Н. Диво, яке поруч: [про дитячі книги Лесі Ворониної «Прибулець з країни нямликів» та І. Андрусяка «Стефа і її Чакалка»] / Н. Поклад // Літературна Україна. – 2008. – 24 квітня. - С. 6.

Слотницька І. Леся Воронина. "Таємне Товариство Боягузів...": цикл уроків у 6 класі / І. Слотницька // Дивослово. - 2015. - №2. - С. 14-23.

Та А. Леся Воронина: «Найстрашніший вид наркоманії – грошова залежність»: інтерв’ю з письменницею / А. Та // Друг читача. – 2010. - №10. – С. 4

Казковий, фантастичний і чарівний світ
Марії Приймаченко

Марія Овксентіївна Приймаченко, майстер українського «наївного мистецтва», через усе життя пронесла жагу творити, неминучу потребу ділитися своїми відкриттями з людьми, вона з тих митців, які створювали неповторний світ власних образів, світ краси, мистецьки висловлювала ті почуття, що живуть в народі, в його фольклорі, в його думах.

Доля народної художниці дуже тісно пов’язана з рідною землею. Болотня на Київщині — рідне село Марії Приймаченко. Тут 12 січня 1909 року в селянській родині творчо обдарованих людей народилася художниця і прожила все своє життя. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Батько, Овксентій Григорович, бондарював, був теслею-віртуозом, майстром-різьбярем. Ма­ти, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент. Тож і сама Марія Овксентіївна вбиралася в сорочки, вишиті власноручно. Окрім малярства та вишивання займалася керамікою. і навіть ілюструвала книжки, що на початку сімдесятих років виходили у видавництві «Веселка».

Життя обійшлося з Марією жорстоко. Вона була інвалідом. Ходила через силу, спираючись на милиці. У дитинстві Марія перехворіла страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Через хворобу, не маючи можли­вості працювати в полі, вона весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання. Марія Овксентіївна малювала лівою рукою — ближчою до серця, образи схоплювала на льоту. «Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі...» — так говорила про себе самобутня майстриня.

«Починалося все це так, — згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала різні квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...». Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчини. Сусіди дивувалися, хвалили її, просили прикрасити і їхні хати. Так розпочався її творчий шлях.

Марія Приймаченко стала відомою з 1936 року, коли вперше у Києві на Всеукраїнській виставці народного мистецтва були експоновані її малюнки «Звірі з Болотні». Марії було присуджено диплом I ступеня. Саме тоді її запрошують до експерименталь­них майстерень при Київському музеї українського мистецтва. В цей час вона малює, вишиває, захоплюється керамікою. Зокрема, пише низку чудових картин «Бичок на прогулянці», «Синій лев», «Рябий звір», «Звір у червоних чоботях» 1936-1937 рр.), «Осел», «Баран», «Червоні ягідки», «Мавпи танцюють», «Два папуги» тощо (1937-1940 рр.). Світ образів цих робіт Марії Приймачен­ко, дійсно, казковий, фантастичний і чарівний. В основі його лежать фольклорні легенди, народні казки й оповідання. В її творах фантастичне — життєве, а реальне фантастичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й стверджують його, знищуючи зло. Птахів вона створює казковими істотами, часто квіткоподібними, з крилами-вишиван­ками, химерних форм, небачених обрисів. Проте завжди звірі й птахи в Марії добрі, симпатичні, сонячні.

Розпочалася війна і Марії Приймаченко перериває свої творчі заняття та повертається до рідного села. Тут вона пережила найстрашніші роки свого життя. Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина Федора. У повоєнний період художниця постійно живе у Болотні, перет­воривши батьківську хату на майстерню. 1950 роком датовано вишиті нею панно «Пави у винаграді» на голубому тлі, на синьому репсі — «Кумпостелі в посуді», на коричневому — «Дві яблуні», а також розписи: «Два Одуди в квітках», «Квітки українські».

У 1953-1959 роках майстриня створює такі картини, як «Три Вірли», «Два Голуби на волошках», «Павич», «Журавель і Лисиця», «Пастухи». Ці твори засвідчили удосконален­ня образної манери М. Приймаченко.

У 1960 році її оригінальні роботи були представлені на виставці декоративних творів у Москві під час Декади української літератури і мистецтва. До художниці знову прийшла велика популярність. За плідну працю Марію Приймаченко було нагородже­но орденом «Знак Пошани».

У 1960-1956 роках художниця створила цикл декоративних розписів «Людям на радість», до якого увійшли роботи «Сонях», «Синій вазон з квітами», «Жар-птаха», «Голуб на калині», «Пава у квітах». За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної преміїУкраїни імені Т. Шевченка.

До свого 60-річчя у 1969 році майстриня підготувала чимало робіт з трудової та народно-побутової тематики: «На Вкраїні хліб і сіль», «Орав Іван край дороги», «Українські яблука» та ін. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 70-х років. З’являються картини «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазина». Особливо вражає картина її останніх років «Звірина серія» — явище унікальне, яке не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Якщо раніше художниця зображу­вала реальних звірів, то у 70-80-х рр. в її роботах народжуються звірі фантастичні — витвір геніальної уяви майстра, таких звірів не існує у природі. Це і чотириголовий стародавній болотяний звір, і болотяний рак, і хорун, і прус, і дикий горботрус, і дика волезаха. Дикий чаплун — від слова «чапа­ти» — таку назву вона вигадала одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь вільхові зарості. Є звірі фіолетові, чорні, сині; сумні, веселі, усміхнені, здивовані. Є звірі з людськими обличчями. Злими постають звірі-алегорії. Так, фіолетовий звір у «буржуйському» каш­кеті, розмальований стилізованими бомбами, злісно вишкірився, показуючи гострі зуби і довгий хижий язик («Будь проклята війна! Замість квіток ростуть бомби» (1984 р.).

Справжнім шедевром серії про звірів став «Гороховий звір» (1977 р.). З усіх тварин, що малювала Марії Приймаченко він — найліричніший. У нього великі вуха і грива як у лева, тулуб прикрашають червоні «яблука», на чолі, переніссі і щоках — трикутники ластовиння та рожеві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями. Круглі чорні очі дивляться допитливо. Та і сам звір — яскрава кольорова пляма — зітканий із сонячного проміння і рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, в якому живе звір, разом з синіми квітами утворюють рослинний орнамент. Марії було майже 70 років, коли народилася ця по-дитячому наївна істота.

Вона була не тільки прекрасною художни­цею, але й талановитою поетесою. Її вдалі підписи до картин у вигляді коротеньких примовок дуже легко запам’ятовуються: «Ве­снянки-роговички — веселії птички», «Курі­почки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав — обох обнімав» тощо.

Останні роки життя недуга прикувала Марію до ліжка, але спілкування зі світом продовжувалося — вона малювала ... А незадовго до смерті в 1986 році вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Приймаченко розташоване у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. Тому проблеми і біди багатьох чорнобильців вона знала дуже добре. Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

На перший погляд є в роботах художниці щось нібито приблизне, наче примітивне. Та, прозирнувши глибше в ці творіння, відчу­ваєш: це її почерк, її мистецький стиль, бо в нім — її, Приймаченко, світобачення й світосприйняття, її світорозуміння.

На 89 році життя видатна художниця померла. Земля прощалася з Марією, зібравши найкращі квіти, встеливши ними своїй дочці останню путь до небес. Щемить душа, бо важко змиритися, що Україна осиротіла без своєї сонячної мисткині, адже сонце сходило у картинах Марії Приймачен­ко усе життя — від першої синьої квітки, яку ще дівчинкою намалювала глеєм на білій, як світ, хатній стіні.

Та, на щастя, рід Приймаченків-митців продовжився. Нащадки Марії Приймаченко — так само художники. Вона навчила незвичайному баченню світу, своїй манері малювання і сина Федора. Він був її найкра­щим учнем, заслужений художник України, який помер, на жаль, у серпні 2008 року. Пішли її шляхом і онуки. Сьогодні вони — молоді, талановиті художники, кожен — яскрава індивідуальність. Зростаючи поряд із такими майстрами, як їх бабуся та батько, вони перейняли все найкраще. І сьогодні відлунням звучать її слова «Федоре, — просить Марія Овксентіївна, — одчини вікно. Весна на подвір’ї. Пусти краси до хати ...»

Ще у 1994 році був створений Всеукраїнський благодійний фонд Марії Приймаченко, завданням якого стала популяризація мис­тецтва художниці. У Києві, в Дніпровському районі, з’явилася вулиця названа на її честь. Крім того, в галузі народного мистецтва засновано премію імені Марії Приймаченко, що діяла з 2008 до 2010 року. У музеї українського народного декоративного мистецтва зберігаються її керамічні вази, тарелі, прикрашені розписом із фантастичних звірів, птахів, казкових істот. Її твори з незмінним успіхом експонуються також на всесвітніх виставках у Києві, Парижі, Варшаві, Монреалі, Празі, Софії. Її ім’я як «зірка першої величини» назване у «Все­вітній енциклопедії наївного мистецтва», виданій у Белграді 1984 році.

Просмотреть картинку полностью

Серед визначних діячів XX століття вона посідає одне з найпочесніших місць. Її ім’я — поруч з іменами таких майстрів-примітивістів, як французи Анрі Руссо та Анрі Матісс, грузин Ніко Піросманішвілі, хорват Іван Генералич .

Детальніше ознайомитись з долею геніальної, української народної мисткині вам допоможе поданий нижче інформаційно-бібліографічний список. У ньому, крім літературно-критичних матеріалів та елект­ронних ресурсів про життя та творчість Марії Приймаченко, вміщено перелік книг і періодичних видань з її портретами та репродукціями картин. Підготовлений матеріал можна використати під час уроків, бесід, шкільних свят та інших масових заходів, присвячених великій художниці — Марії Овксентіївни Приймаченко, 105-річчя якої ми відзначаємо в 2014 році.

http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=5068

Кiлькiсть переглядiв: 56