Літературна карта Деражнянщини

Дмитро Михайлович Прилюк

( 1918 – 1987 )

Народився майбутній письменник, науковець, педагог у простому подільському селі Божиківці у день урочистого осіннього свята Дмитра - 8 листопада 1918 року. От і назвали божиковецькі хлібороби - бідняки Михайло і Мотря свого ще одного сина Дмитром - за християнським звичаєм і велінням серця. Рано пішов із життя батько. П’ятеро їх, один одного менше, залишились на руках у матері - вдови. Тому привчала вдова діток змалку до праці. Дмитра віддали наймитувати у далеке се-ло, до багатого родича, де він пробув довгих шість ро-ків.

Неписьменна удова-селянка, мати дрібних і старшеньких дітей Мотря Йосипівна послала в науку малого Дмитрика босеньким, у нових полотняних штанцях, фарбованих бузиною. Там здивувала його і полюбилася стінна шкільна газета. У ній і було вміщено його пер ший допис. Дмитро так старанно учився в школі, що в третьому - четвертому класах стали називати його «вченим». Він ображався на те, хоча й справді був одним із кращих учнів школи.

Дмитро ріс розумним, чесним, ввічливим, не по віку серйозним хлопцем. Часто читав колгоспникам газети та книжки. Після 7-го класу хлопець, за порадою старших, вирішив їхати до Харкова і вступати до бібліотечного інституту, бо дуже любив книги і багато читав.

Вступні іспити витримав і був зарахований, та через три тижні «перевірочною» комісією був відрахований як неповнолітній і поїхав додому закінчувати десятирічку. При цьому продовжував дописувати в районну і обласні газети.

Перебуваючи в Харкові, хлопець дізнався про існування інституту журналістики. І от у 1937 році він стає студентом Українського комуністичного інституту журналістки, який успішно закінчує в 1940 році. Молодечий запал та надзвичайне бажання працювати складають грандіозні плани, які жорстоко перериває війна.

І ось Дмитро, залишаючи молоду дружину, їде на фронт. Про героїзм та мужність народу, в тому числі земляків, у роки Великої Вітчизняної війни розповідають книги «Ми були молоді», «Вічність», «Журба». А в творах «Де ти, доле?», «Кохання не залишу», «Повноколосся», «Відгомін», оспівується вірність, чесність, порядність, краса людських почуттів.

Пройшовши усю війну, Прилюк знову повертається на журналістську ниву. Він працював редактором газет «Вінницька правда», «Ленінська зміна», «Київська правда», «Колгоспне село» ( тепер «Сільські вісті»), деканом факультету журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка.

У 1968 році Дмитро Михайлович захистив кандидатську дисертацію, а у 1977 році - докторську.

Прилюк є автором великої кількості художніх творів різних жанрів, наукових праць у галузі журналістики.

Писав Дмитро Прилюк і сатиру, а також видав дві збірочки оповідань для дітей.

Член Спілки письменників України.

Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Вітчизняної війни 2 ступеня, медалями «За участие в Великой Отечественной войне», «За работу в тылу», «За победу над Германией», «За доблесный труд», малою золотою медаллю Всесоюзної сільськогосподарсь-кої виставки, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

Помер 22 вересня 1987 року в м. Києві, похований на Байковому кладовищі.

ТВОРИ Д.ПРИЛЮКА

Прилюк Д. Село на нашій Україні : нариси / Д. Прилюк. - Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1961 . - 422 с.

Книга складається з дванадцяти нарисів, дванадцяти бувальщин про життя українського села – села мальовничого Поділля і гарячої Херсонщини, славної Полтавщини і ще більш прославленого Донбасу, придніпрянської Черкащини і загірної Буковини. В різних кінцях нашої неозорої української землі побував автор, побував не гостем, а трудівником, пильно вивчаючи життя сучасного села. І тому в нарисах Д.Прилюка ми і вчуваємо подих тодішнього життя, подих того часу.

Прилюк Д. Село, а в ньому люди…(малюнки з натури) / Д. Прилюк. - Київ: Радянський письменник, 1976. - 254 с.

Юрій Бойко повернувся до свого рідного села Тарасівки. В нього, звісно, є що розповісти землякам. Але спершу тарасівці знайомлять відставного полковника з сво-їм життям і трудовими здобутками. Він у захопленні від того, що побачив тут майже через півстоліття.

Досить пожити в селі, подихати його повітрям – і враз постануть перед вами живі постаті, яких десь уже зустрічали, про яких дещо чули, і в той же час вони - загадкові, неповторні. А за ними - життя, складне й повчальне, з своїми турботами й проблемами. Автор добре знає їх і по-своєму змальовує в цій книзі, щиро закликаючи й читача до розмови.

Прилюк Д. Де ти, доле? : Роман – хроніка / Д. При-люк. – Київ: Радянський письменник, 1971. – 282 с.

У задніпрянське село Васильки визволення прийшло літнього дня 1943 року. Та довго ще гоїлись рани в душах людських, нанесені фашистською кривдою. В різний час по-різному чулося в селі важке відлуння війни, і люди сприймали його, долали його, заново переоцінюючи прожите, шукаючи кращих шляхів. Хроніка сільського життя зображує ці нелегкі пошуки протягом десятка років, і щоразу ми зустрічаємось з людьми цікавими, людьми різних поколінь та складних доль. Це те минуле українського села, що з рубцями та шрамами на тілі, але з піднятою головою вступало в манливе сьогодення.

Прилюк Д. Ми були молоді : Повість / Д.Прилюк. - Київ: Радянський письменник, 1980. - 200 с.

Автор розповідає про грізні роки Великої Вітчизня-ної війни, зокрема про підпілля, партизанський рух на Поділлі, в якому бере активну участь молодь, покоління нескорених. Сторінки повісті відтворюють стійкість і мужність радянських патріотів у фашистському полоні. Вони були молоді, але непримиренні до ворогів - такими знають їх прийдешні покоління, такими запам’ятає їх вдячна історія.

Прилюк Д. Відгомін : повісті / Д.Прилюк. - Київ: РадянськиЙ письменник, 1983. - 294 с.

Книга Прилюка є продовженням його повісті «Ми були молоді». В «Благовісті» розповідається про силу і мужність юного кохання, яке не загинуло під час жорстокого військового часу.

Повість «Журба» - про долю сім’ї, безжально розкиданої війною по далеким країнам. Страждають батьки і діти, але вище над усім постає вічно живе, чесне і правдиве, те, що притаманне людям із предовіку – совість, відданість, людяність.

Прилюк Д. Веселі пригоди з доброї нагоди : оповідання / Д.Прилюк ; мал. Т. Капустіної. – Київ: Веселка, 1987. - 62 с. : ілюстр.

Прилюк Д. Веселі пригоди з доброї нагоди : оповідання / Д.Прилюк ; мал. Т. Капустіної. – Київ: Веселка, 1987. - 62 с. : ілюстр.

Оповідання, зібрані у цю збірку розповідають про цікаві спостереження за життям птахів і тварин, про виховання у дітей любові та бережливого ставлення до рідної природи.

Книга написана у живій, цікавій формі, застосування діалогів сприяє розкриттю щирих дитячих сердець. Автор збірочки «змушує» подивитись на усе звичне іншими очима – очима своїх героїв.

Прилюк Д. Сорочинські ранки: Художньо-документальна повість. – Київ: Дніпро, 1987. – 158с.

Ця книга про Великі Сорочинці – селі на Полтавщині, в якому народився і яке прославив великий письменник Микола Гоголь. Воно знамените багатою історією, яка сягає часів Полтавської битви, відоме героїчною працею самовідданих людей, а також славиться своїми ярмарками.

Про життя людей кількох поколінь, які створювали славу Великих Сорочинець розповідає письменник у своїй книзі.

Прилюк Д. Дивина : повість / Д. Прилюк . – Київ, 1998. – 168с. – (Серія бібліотека українця)

Війна відгриміла давно, але відлуння та наслідки її жахіть довго ще супроводжуватимуть окремих людей та цілі родини. Повість містить розповіді про простих людей, які прагнуть вижити в різних умовах та перипетіях складного життя. Але вони мають надію і ця надія – світла.

Повість вийшла в друк після смерті автора за клопотанням його дружини – Віри Григорівни.

Гірник Павло Миколайович

Павло́ Микола́йович Гірни́к (30 квітня 1956, Хмельницький) — український поет. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2009).

Син письменника Миколи Андрійовича Гірника. Мати Тамара Дмитрівна (1926—1989) — етнограф.

Закінчив 1973 року середню школу в Хмельницькому. Вчився на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1973—1974, закінчив перший курс), 1974 перевівся у Київський педагогічний інститут (закінчив 1977). Закінчив Вищі літературні курси в Москві (1987—1989).

Працював учителем української мови і літератури в сільських школах Вінницької області (село Непедівка Козятинського району) та Хмельницької області (село Черепівка Хмельницького району, село Берегелі Красилівського району), завідувачем літературно-драматичної частини Хмельницького театру ляльок.

Член Спілки письменників України (1984), а від 1996 — член Асоціації українських письменників.

Нині живе в селі Садовому поблизу Деражні .

Лауреат літературних премій: «Кришталева вишня» (1997), імені Андрія Малишка, імені Павла Усенка, імені Павла Тичини.

2 березня 2009 року присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка за книгу віршів «Посвітається» .

Збірки поезій

Гірник П. Посвітається / П.Гірник. –Хмельницький: А.Цюпак, 2008. – 231с.

Гірник П.Коник на снігу: збірка поезій / П.Гірник. – Київ : Факт, 2005. – 136 с.

Гірник П.Китайка : поезії / П.Гірник. – Хмельницький, 1994. – 31 с.

Гірник П.Летіли гуси…: поезії / П.Гірник. – Київ : Молодь, 1988. – 80 с.

Гірник П.Смальта : поезії / П.Гірник. – Хмельницький : А. Цюпак, 2006. – 64 с. Гірник П.Се я, причинний: поезії / П.Гірник. – Хмельницький, 1994. – 95с. Гірник П.Спрага : вірші, поема / П.Гірник. – Київ: Радянський пись менник, 1983. – 78 с. – (Перша книга поета).

Гірник П. За дві криниці до прірви: літературно-художнє видання / П.Гірник. – Київ : Видавець НВТОВ «КРЕДТО» ЛТД, 2012. – 40с.

Ольга Петрівна Ковпак (Стоянецька)

Ольга Петрівна Ковпак (Стоянецька) народилася 30 січня 1953 року у Львівській області, закінчила Судововишнянську середню школу, факультет романо-германських мов Львівського державного університету (1978р.). Чимало років проживає на Деражнянщині. Працювала завідувачем районного методичного кабінету районного відділу освіти, вчителює, нагороджена знаком «Відмінник освіти України».

І – пише вірші. Вони – щирі, теплі, читаються легко.

Ольга Петрівна перекладає з німецької поезії Фердинанда Фрейліграфа, Людвіга Уланда, з російської – поезії А.Ахматової, С.Шипачова, М.Заблоцького. Видала вісім збірок поезій : «А музика звучить» , «Мені тебе як сонця треба», «Розімкнуте коло», «Ще дзвони полудня не били», «Назустріч сонцю», «Аби не загубитись на землі», «Сонячна любов», «Весняне рандеву в осінню пору».

Поезії Ольги Стоянецької друкувалися в книзі сучасної поезії Хмельниччини «Осик осінній сон», а також в художньо-публіцистичному альманасі «Творче Поділля», історико-літературному збірнику «Городок над Смотричем».

Є членом Хмельницької обласної організації Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України».

Збірки поезій

Стоянецька О. А музика звучить…:Книга інтимної лірики / О.Стоянецька. – Львів, 1997. – 46с.

Ковпак О. Мені тебе, як сонця треба : поезії / О.Ковпак. – Львів, 2000. – 74с.

Стоянецька О. Розімкнуте коло/ О.Стоянецька. – Хмельницький: НВП «Евріка» ТОВ, 2002. – 64с.

Стоянецька О. Ще дзвони полудня не били: поезії, переклади, пісні, усмішки/ О.Стоянецька. – Хмельницький: НВП «Евріка» ТОВ, 2003. – 50с.

Стоянецька О. Назустріч сонцю : збірка поезій / О.Стоянецька. – Хмельницький, 2005. – 24с.

Стоянецька О. Аби не загубитись на землі / О.Стоянецька. – Хмельницький, 2006. – 36с.

Стоянецька О. Сонячна любов / О.Стоянецька. – Хмельницький, 2012. – 24с.

Стоянецька (Ковпак) О. Весняне рандеву в осінню пору :Поезія / О.Стоянецька. – Хмельницький: Видавництво Цюпак, 2012. – 30с.

Микола Іванович Матвіїв

Матвіїв Микола народився у 1940 році в селі Коржівці Деражнянського району. Він був розумною і доброю дитиною. У 4-5 років читав, малював, розповідав і придумував казки. Після закінчення Коржовецької школи вступив у 1958 році у Львівський університет на філологічний факультет. Микола був розумний, добрий, талановитий, але непокірний.Працював у бібліотеках і клубах Хмельниччини, Львівщини, Івано-Франківщини, Одещини, Житомирщини. Вчителював. Ще в школі почав писати вірші, згодом перейшов на прозу. Поезії його – щирі, філософські, проникнуті любов’ю до людини, до земного життя. Останні роки працював художником-оформлювачем в колгоспі ім. Суворова с. Коржівці Деражнянського району. 25 лютого 1991 року М.І. Матвіїв відійшов у вічність.

Микола Матвіїв – одинокий лелека поезії: поезії, листи, спогади, нариси, есе / упоряд. В.І.Горбатюк, В.К.Куцюк. – Хмельницький: Поліграфіст-2, 2013. – 96с.: іл.