Видатні люди Деражнянщини:

Герої Радянського Союзу

Гребенюк Євтей Мусійович

Народився 1900 року в с. Волоських – Кориченцях Деражнянського району Хмельницької області.
До війни Євген Мусійович ростив хліб. Багато років працював сільським ковалем, потім головою колгоспу. На фронті був помічником командира взводу, парторгом 4-ї стрілецької роти стрілецького полку.
3 грудня 1941 року брав участь у боях на Західному, Південно – Західному , першому Прибалтійському фронтах. Двічі був поранений …
Євген Мусійович був нагороджений орденом Червоної Зірки , Медаллю «За бойові заслуги».
У липні 1944 року полк було перекинуто з-під Севастополя на 1-й Прибалтійський фронт. У ті дні радянські війська закінчили визволення України і Білорусії. Запеклі бої проходили в Прибалтиці. Фронт наносив головний удар на Ригу з метою перерізати сухопутні комунікації німецької групи «Північ» із Східною Прусією.
Полк, в якому служив Гребенюк, в числі перших вийшов на річку Дубіса в районі міста Кельме. Тут 85-й полк прийняв на себе удар великих танкових і піхотних угруповань ворога. Під вечір 19 серпня 1944 року гітлерівці кинулись в атаку 10 танків і 200 автоматників. Але Радянські війська відбивали атаки одну, за одною.
Із лісу один за одним виповзали важкі танки, позаду них і поміж них бігли гітлерівці, які наближались до шосе, обабіч якого зайняв позицію підрозділ стрілецького полку. В перші хвилини бою парторг Гребенюк замінив смертельно пораненого командира взводу. У третій наступ фашисти залучили всі резерви. Тільки на окопи взводу Гребенюка ринуло 20 танків. Вони обходили позиції з двох боків. Один з них рухався просто на позицію Гребенюка.
Сталось те що до глибини душі схвилювало гвардійців: із зв’язкою гранат старший сержант кинувся під гусениці танка та загинув смертю Героя.
Похований в місті Кельме (Литва). Звання Героя Радянського Союзу посмертно присвоєно 24 березня 1945 року.

Клімов Ілля Іванович

/Files/images/Klimov.jpg

Народився у бідній сім’ї в 1916 році в с. Хомишинськ Борисівського району Курської області (Російська Федерація).
Після закінчення Київського військового училища був направлений на роботу у Вовковинці, і відповідав за будівництво укріпрайону у селах Нижнє, Кальня, Майдан …
В 1939 році одружився з Кальнянською дівчиною Єфросинією Пилипівною Леськовою. В цьому ж році розпочалась Радянсько-Фінська війна. З перших днів війни він брав участь в боях.
Рота І.І. Климова вела важкі бої на Карельському перешийку. У рукопашній сутичці був поранений у руку. Його відвезли у санчастину. В той же час 69-тий полк готувався до штурму останніх укріплень лінії Манергейма.
Хоч рана в Іллі Івановича була серйозна, але лягти в санчастину він відмовився. Після перев’язки став на лижі і вночі крізь ураганний вітер пройшов 10 км. через ліс і добрався до своєї роти.
97-ма стрілецька дивізія вела бої під Виборгом. Рота лейтенанта Клімова І. одержала наказ взяти північну частину острова Вітса-Саарі.
12 березня 1940 року на світанку рота пішла в атаку. Виконала поставлене завдання. Лейтенант вирішив допомогти бойовим побратимам здобути другу частину острова. Під час артилерійського обстрілу лейтенант І.І. Клімов загинув від осколка снаряда.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1940 року командиру роти 69-го полку 97-ї стрілецької дивізії лейтенанту Клімову Іллі Івановичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Похований у м. Виборзі (Російська Федерація).

Мевш Михайло Павлович

/Files/images/Mevsh.jpg

Народився 25 травня 1921 року в селі Подолянське Деражнянського району Хмельницької області. Батько його працював учителем, мати походила із селян-бідняків.
Михайло рано залишився напівсиротою: батько помер у 1928 році. Навчався у Згароцькій семирічній школі. Михайло дуже любив малювати, ще й досі зберігаються його малюнки в сільському музеї, виконані олійними фарбами.
У 1941 році був призваний в Морську піхоту. Служив на Одеській Військово-морській базі. Під час Великої Вітчизняної війни при обороні Одеси, Севастополя був нагороджений орденом Леніна, медаллю «За відвагу».
Чорноморець-розвідник 384-го окремого батальйону морської піхоти Чорноморського флоту 26 березня 1944 року у складі десантної групи був висаджений в тил ворога (порт Миколаїв), де моряки захопили плацдарм в районі елеватора. Два дні моряки мужньо захищалися. 687 воїнів відбили 18 атак ворога. Коли ж на допомогу прийшли основні сили наступаючих на місто радянських військ, серед захисників плацдарму в живих залишилося лише одинадцять.
М.П. Мевш похований в братській могилі в м. Миколаєві.
20 квітня 1945 року Президія Верховної Ради СРСР посмертно присвоєно Мевшу М.П. звання Героя Радянського Союзу.

Стрілецький Петро Федорович

/Files/images/Striletskyy.jpg

Народився 6 березня 1918 року в с. Криничне Деражнянського району, що на Хмельниччині.
Навчався у Вінницькому будівельному училищі. В 1936 році по спецнабору був направлений в Ленінградське воєнно-морське авіаційне училище. З 1939 року служив в авіації Червоно-Прапорного Балтійського флоту. В боях з червня 1941 року.
За мужність і відвагу в дні оборони Ленінграда Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1944 року командиру ланки 1-го гвардійського полку 8-ї мінно-торпедної авіації дивізії гвардії капітану Стрілецькому П.Ф. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Його було також нагороджено орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями.
Після звільнення в запас Стрілецький працював на машинобудівельному заводі під Москвою, активно займався військово-патріотичним вихованням молоді.
Помер 22 грудня 1973 року. Похований в Калінінграді Московської області.
Ім’я Героя носить Деражнянська ЗОШ №1, в котрій навчався Стрілецький П.Ф.

Герої Соціалістичної Праці

Абрамчук Ганна Іванівна

/Files/images/Abramchuk.JPG

Народилася Ганна Іванівна 25 січня 1925 року в селі Копачівка Деражнянського району Хмельницької області. Батьки Ганни Іванівни – Іван Гнатович та Євгенія Полікарпівна Цісари – з місцевих селян-бідняків. Жили вони спочатку одноосібно, а коли почав організовуватися колгосп, то вступили до нього зі своїм реманентом, працювали на різних роботах, виховували сина Івана і доньку Ганну.
Ганна Іванівна закінчила 9 класів, як розпочалася війна. У 1942 році фашисти почали забирати молодь до Німеччини. Першого набору Ганні вдалося уникнути, а от другого – ні. І в грудні разом з іншими юнаками і дівчатами її відправили до Німеччини. Тільки через два роки їх визволили союзники – американці. Додому Ганна повернулася 9 червня 1945 року, а 11 червня вже пішла на роботу в колгосп. Працювала на буряках, на жнивах, згодом обліковцем рільничої бригади, ферми.
В 1956 році Ганна Абрамчук очолила птахоферму. Завдяки її завзятості і дружньому колективу птахоферма вийшла на передові рубежі не тільки в районі, а й в області, тричі була учасником виставки ВДНГ СРСР. За високі трудові показники Президією Верховної Ради СРСР від 22.03.1966 року її було удостоєно високого звання Героя Соціалістичної Праці.
25 січня 1966 року односельчани обрали головою колгоспу Ганну Іванівну Абрамчук, яка очолювала цей колгосп до 1983 року.
За період її роботи в колгоспі пройшли значні зміни. Почали вирощувати високі врожаї зернових і технічних культур. В 1984 році було введено в дію молочний комплекс, який обійшовся колгоспу в 5 млн.карбованців. Завдяки цьому підвищилася продуктивність тваринництва. Було побудовано контору колгоспу. дитячі ясла. проведено осушення земель. Колгосп міцно став на ноги.
За період своєї роботи Ганна Іванівна обиралася депутатом Верховної Ради 4-х скликань, неодноразово була депутатом обласної і районної рад.
За високі досягнення в праці Ганну Іванівну було ще нагороджено орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, медалями.

Дейнека Тетяна Дем’янівна

/Files/images/Deyneka.JPG

Дейнека Тетяна Дем’янівна народилася в 1 січня 1909 році в селі Богданівці Деражнянського району Хмельницької області. В дитинстві вона зазнала поневірянь у наймах. З перших днів організації колгоспу сім’я її стає однією із перших членів цього об’єднання селян.
Тетяна Дем’янівна мала неспокійну вдачу, завжди в горінні, пошуках чогось нового, незвіданого.
З 1932 року працювала ланковою першої рільничої бригади. На її очах народилася, зміцніла, стала на ноги рідна артіль.
Потім були страшні роки чорного лихоліття. А коли гітлерівських окупантів вигнали з села, знову очолила ланку.
І вже в післявоєнний рік жінки виростили найвищий у колгоспі урожай цукрових буряків. Для цього було вкладено багато праці і любові.
Сорок сьомий рік. Ланка зібрала по 622,3 центнера буряків з гектара. Небачений на Богдановецьких землях урожай. А колгосп тоді вже отримав по 181,3 цнт цукрових буряків. На той час це були гарні показники. За перевиконання планових показників по урожайності Радянським Урядом було нагороджено 72 колгоспники орденами і медалями. Орденом Леніна було нагороджено голову колгоспу ім..Горького Похило Мусія Петровича та ланкову Рик Юстину. А ланковій Дейнеці Тетяні Дем’янівні присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Багато парці вкладала вона, щоб земля давала щедрий урожай цукрових буряків. У неї було багато послідовників по вирощуванню буряків.
Дейнека Т.Д. приймала активну участь у громадській роботі. Вона постійно обиралася членом сільської ради, районної ради депутатів трудящих. Про те, що найбільше хвилювало хліборобів району Т.Дейнека ділилася на сторінках районної газети.
Тетяна Дем’янівна дуже любила землю, любила працювати на ній. Будучи на заслуженому відпочинку і розмінявши шостий десяток літ, вона організовує ланку з таких самих жінок, як сама і виростила 460 цнт з гектара. Це був найвищий урожай в колгоспі. Тоді вивезли всі буряки на завод за виключенням двох коренів. Один вагою 12кг 600г жінки піднесли в дарунок директору Хмельницького цукрового заводу Г.Заїці, а другий, не менший, зберігався в конторі колгоспу для колекції.
Такою була Тетяна Дем’янівна Дейнека, яка не уявляла себе без праці, без своєї ланки.
18 червня 1993 року Тетяна Дем’янівна Дейнека померла(в селі Богданівці Деражнянського району Хмельницької області).

Кирилюк Макар Олександрович

/Files/images/Kyrylyuk.JPG

Біографія Кирилюка М.О. тісно пов’язана з історією рідного колгоспу, тому що все своє життя він присвятив йому. Народився Макар Олександрович 30 квітня 1912 році в селі Новосілка Деражнянського району Хмельницької області. Школу закінчив відмінно. Вступив до колгоспу у 1929 році, коли йому було 17 років. Старанного і кмітливого юнака незабаром призначили бригадиром, а за два роки до війни обрали головою артілі.
Його головування перервала війна. Разом з своїми односельчанами пішов захищати Вітчизну. У тяжкі воєнні роки він пройшов шлях від солдата мінометної роти до начальника артилерії полку. За виявлені мужність і хоробрість нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня і орденами Червоної Зірки, кількома медалями.
Повернувшись з війни, Макар Олександрович знову очолив колгосп ім. Комінтерну. Уже у 1950 році колгоспники зібрали зернових в середньому по 20 цнт, а цукрових буряків – 250 цнт з га. За врожайністю артіль посіла одне з перших місць в області.
У 1955-1956рр. трудівники колгоспу ім. Комінтерну уже вкотре демонстрували свої досягнення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Вісім чоловік колгоспу було нагороджено медалями ВСГВ.
Самовіддана праця господарів артільних ланів високо оцінена владою. 500 членів колгоспу удостоєно високих урядових нагород, а голову артілі М.О.Кирилюка – чотирьох орденів Леніна.
За успіхи досягнуті в підвищенні врожайності сільськогосподарських культур, збільшення виробництва цукрових буряків Президія Верховної Ради СРСР 31.12.1965 року удостоїла М.О. Кирилюка звання Героя Соціалістичної Праці.
За високі показники у Всесоюзному змаганні на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції колгосп ім. Комінтерну нагороджено Пам’ятним прапором ЦККПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, який залишено на вічне зберігання в колгоспі.
М.О. Кирилюк обирався членом райкому і обкому КП України, був делегатом ХХІІІ з’їзду КПРС.
У 1988 році Кирилюк Макар Олександрович помер..

Кiлькiсть переглядiв: 370